Hello everyone. Today I want to leave some of my thoughts on the topic of life in the modern world. Society is changing uncontrollably. Most people object to these changes. In connection with many factors around the world, in particular: changes in ecology, human psychology, quality and speed of the pace of life, its saturation with various events, including tragic events. Also, because of aggression and wars, people suffer physically and mentally. Many people have heightened anxiety syndrome, panic attacks, and depressive disorders.
Lately I have been meeting two different sections of society. One part is people who continued their ordinary life, despite external factors, they continue to work, give birth and raise children, create new projects and research, improve professionally. I have nothing to worry about and write about them.
The second part of people remains somewhere on the sidelines in society. Including people with disabilities, people with disabilities, children with special needs. They remain either alone with their life troubles, or in the circle of their relatives and close friends. There are more and more such people every year.
Believe me, most people are indifferent, aloof and even humiliating towards disabled people. And the main task now is for you and me to learn to live together on our land, country, city or village.
Instead, people with physical limitations are extremely strong in spirit. It is not for nothing that Paralympic sports always bring victories to athletes and give them confidence. These people learned to overcome their own physical difficulties thanks to the latest tools, excellent doctors, unique prostheses and caring people around them.
Now I work as a teacher's assistant and I help a student with autism and ADHD to learn in the lessons. This is a very active child, in simple words, in which the frontal part of the brain does not work, the part responsible for stopping, patience, understanding, thinking, logic. It is this part that I help Danylov correct, but the main purpose of his stay at school is socialization. There are many such children at school, their parents really want their children to attend school and learn like all children. In my subjective opinion, society is not yet ready for such types of training and mental disabilities are much more complex than physical ones. I am tormented by the question, what future awaits these children in Ukraine? Children with special educational needs are able to learn to count, write, draw and even write, these children are able to clearly carry out what they have been taught, but they need constant help and support. Sometimes, due to their own carelessness, they can harm themselves and their friends. Therefore, people should create a comfortable environment for all people, because all people have the right to education, to work and to a decent life. It has become very important for parents and teachers to raise children to be tolerant and friendly, regardless of preferences, gender, faith, skin color, physical and mental imperfections, people with disabilities. We learn to adequately perceive wounded soldiers, children with disabilities, and older people. I am sure that we should replace pity with the perception of each person as a full-fledged individual. I believe that society will eventually be able to involve all citizens in common life in our country, because everyone can add their own special contribution. Getting to know Danylo and his family was very important for me. I try my best to help in the development of their son. I once again heroize my work, but in reality I put myself in the place of a mother of a child with special educational needs. I believe that all correctional classes (in particular, ABA therapy) will bring good results for the development of the brain and Danylo will be able to perform certain tasks in society. At the same time, society will meet and begin to perceive all people as worthy citizens of our country.
Привіт усім. Сьогодні хочу залишити декілька своїх роздумів на тему життя в сучасному світі. Соціум нестримно змінюється. Більшість людей заперечують цим змінам. В зв'язку з багатьма факторами у всьому світі, зокрема: змінам екології, людської психології, якості і швидкості темпу життя, його насичення різними подіями, і в тому числі трагічними подіями. Також через агресію і війни, люди страждають фізично і ментально. Багато людей мають посилений тривожний синдром, панічні атаки, депресійні розлади.
Останнім часом я зустрічаюся з двома різними частинами суспільства. Одна частина- це люди, які продовжили своє звичайне життя, незважаючи на зовнішні чинники вони далі продовжують працювати, народжувати і виховувати дітей, створювати нові проекти і дослідження, удосконалюються професійно. Про них мені нема чого хвилюватися і писати.
Друга частина людей залишається десь осторонь в суспільстві. В тому числі і люди з обмеженими можливостями, люди з інвалідністю, діти з особливими потребами. Вони залишаються або наодинці зі своїми життєвими негараздами, або в колі своїх родичів і близьких друзів. Таких людей щороку стає більше.
Повірте, більшість людей відносяться байдуже, осторонено і навіть принизливо до неповносправних осіб. І основне завдання зараз нас з вами навчитися жити разом на нашій землі, країні, місті чи селі.
Натомість особи з фізичними обмеженнями надзвичайно сильні духом. Не дарма параолімпійські спортивні змагання завжди приносять спортсменам перемоги і надають впевненість. Власні фізичні труднощі ці люди навчилися долати завдяки новітнім засобам, чудовим лікарям, унікальним протезами і навколишнім небайдужим людям.
Зараз я працюю асистентом вчителя і я допомагаю на уроках навчатися учневі з синдромом аутизму і РДУГ. Це дуже активна дитина, простими словами, в якої не працює в лобній частині головного мозку, та частина, яка відповідає за зупинку, терпіння, розуміння, мислення, логіку. Саме цю частину я допомагаю Данилові коректувати, але основна мета його перебування в школі-це соціалізація. Таких діток в школі багато, їхні батьки дуже хочуть, щоб їхні діти відвідували школу і навчалися як усі діти. На мій суб'єктивний погляд, суспільство ще не готове до таких видів навчань і розумові вади набагато складніші ніж фізичні. Мене мучить запитання, яке майбутнє чекає на цих дітей в Україні? Діти з особливими освітніми потребами здатні навчитися рахувати, писати, малювати і навіть писати, ці діти вміють чітко виконувати те, чого їх навчили, але їм потрібна постійна допомога і супровід. Іноді через власну необережність вони можуть зашкодити собі і своїм знайомим. Тому люди мають створити зручне середовище для усіх людей, тому що усі люди мають право на освіту, на працю і на достойне життя. Дуже важливим стало для батьків, педагогів виховувати дітей толерантним і дружніми, не залежно від уподобань, статі, віри, кольору шкіри, фізичних, розумових недосконалостей, людей з інвалідністю. Ми вчимося адекватно сприймати поранених військових, дітей з інвалідністю, старших людей. Я впевнена, що ми маємо замінити жалість на сприйняття кожної людини як повноцінної особистості. Я вірю, що суспільство згодом зможе усіх громадян залучати до спільного життя в нашій країні, бо кожен може додати свій особливий вклад. Знайомство з Данилом і його сім'єю було для мене дуже важливим. Я всяко намагаюся допомогати в розвитку їхнього сина . Я знову героїзую свою працю, але насправді я ставлю себе на місце мами дитини з особливими освітніми потребами. Я вірю, що усі корекційні заняття, (зокрема ABA-терапія) принесуть хороші результати на розвиток мозку і Данило зможе виконувати певні завдання в суспільстві. Разом з тим суспільство піде на зустріч і почне сприймати усіх людей як достойних громадян нашої країни.
Thank you all for your attention and visit. I hope that the community will start to grow and we will start sharing our life stories! See you again!
Дякую всім за увагу і візит. Сподіваюся, що спільнота почне розвиватися і ми почнемо ділитися своїми життєвими історіями! До зустрічі знову!